09 р с да к ц

09 р с да к ц іі.

Починаючи нове діло—видання журнала «Украіна»—почу- ваі^го на собі обовьязіж гіойеред усього виявити наші думки про югайголовнійші прінціци, яких журнал наш буде держатися, та про той звьязок, якнй зводить в одну лінію журнал «Украіна» з журналом «Кіевская Старина», на заміну. котрого «Украіпа» тепер виетупае.

В кінці 1881-го року в Киіві, з ініціятіви Ѳ. Т. Лебедип- дева, склався гурток людей, який порішив доклаети своіх сил до того, щоб розпочати в Ки’іві-ж видання журнала, маючи на іМеті наукове розроблювання украінськоі історіх в найширшім ро- зумінні цього слова. Час и були тоді такі, що не можно було й подумати зробити цей журнал справжнім органом украінсысим, бо після указу 1876 року слово украінське було в путах, алю- що кохалися в своій рідній мові, не вільні були навіть прилюдно висловити свое сгейо. Через це довелось обмежитись ильки журналом «Кіевская Старина», який по змісту свойому му- сив виконувати ролю украінського наукового місячника, а по формі примушений був являтись землякам не в своій власній одежині, а в убранні россійськоі державно* мови. Важко було вести журнал, бо загалыіі цензурні утнски не давали простору захоплювати більш широкі національя* питания, хоч-б розвья- зувались вони чисто науковим методом, а спеціальні утиски мови не дозволяли навіть поміщати вільно етпографичпі .матеріяли:.приміром сказати, слов# москаль, яке скрізь вживаеться по укра- іиських піснях та казках, треба було або викидатн, або замі- няти словом солдат. Та хоч і важко було видавати «Кіевскую Старину», проте робочий гурток нраці.овників, які душу свою вклада л и в це діло, вивели И на дорогу; не стало сил и у першого редактора-ввдавця, Ѳ. Г. Лебединцева,—внступив на зміну його А. С. Лашкевич; смерть півидко підкосила цього щирого земляка нашего,— знайпілнсь нові люде, які повели діло дальше. Так. пройшло 25 год.* За цю чверть віку «Кіевская Старина» стала тіею скарбницею, з якоі те пер черпають наукові багацтва су- часні робітниіш на ниві науки та я кою ще довго будуть кори-. статися нові покоління. «Кіевская Старина» на протязі 25 год помалу завойовала собі становище украінського органа, який ; всіма взнававсл за единий національний прапор, хоч і ііИвеЛич- кий, та проте прилюдно виставлений серед широких лашв Рос- сійсысоі Украіни. Ці 25 год іетнування «Кіевской Стэдм|іш> дають особливу сторінку в історіі украінського культурног&Йкит- тя,—сторінку, ціну якоі може колись складуть краще за нажобь- ективні істерики останніх двох десятків літ 19-го віку в хитті УкраЬіи.

Визнаючи себе ѵкраінським органом, «Кіевская Опіфна» всіх сил докладала до того, щоб, удержуючи свое наурш| об- личчя, по змозі виявляти ;себе все більше национальною За остапні годи посчастило і’й добути собі право дрюісуваИй но- украінсысому не тілыеи етііографичпі матеріали, а навіть бЦВётри- стику, через що кожка книжка мало не на третго частииу ші .гадала вже украінською. В такім стані захопила И на КВіЦу 190′» року нова течія в житті россібському, коли одразу стало Ыльпо дрюісувати не тілыш книжки, а навіть щоденні часописі И§ укра- інському. В цей момент роля «Кіевской Старины», як армюра* украінського, скінчилася: тепер можно цей прапор вйкинути скрізь по городах в украінських часописях, аби тілыш вистачило сил його понести.

Закінчивщи в 1906 році 25-й год видання «Кіевекой Сталины», редакція порішила не кидати, поки що, свого діла, а вести його далі, зберегаючи той-же дух, який був керманичем часописі за всі 25 год, неб-то: снокійие, обьективне обсужування всіх сто- рін життя сучасного і минѵлого. не вдаючиеь в національний шопінізм — я одного боку, і не роешшваючясь в утопіях вселюд- ськогш до забуття свого національного я. Ми хочем залиіпити «Украіну»’, як була і «Кіевская Старина», органом науковим, до- ширивнш тільки зміст його, пе обмежуючись історіею. минулого, а розглядаючи критично і всі сучаспі нодіі в біжѵчих хвилях суспілыіого життя. Як доведетье-я нам внконати наші завдання— -іі,о Пуде залежатн од щироі заномоги наших земляків.

Предыдущий:

Следующий: