№1 «Былое» за 1907 р була надрюкована па прокла

Эе-що про украіхську прокламацію 1847 року

1> № 1 «Былое» за 1907 р була надрюкована па прокла- мація; про неі‘ ж згадано було і в 3-й книжпі «Украіни». Маемо змогу додати тут де-що про цей цікавий документ.

Діло було так. На початку квітня 1847 р. тодішній киів- ський поліцмейстер, рапортѵючи губернаторов! Фундуклееві про ріжні «ироисшествія» в городі, злодійства, шахрайстваі таке ин- ше, додав ще й таке: «3-го апрѣля снята приклеенная къ забору дома чиновницы Лазаревичовой, состоящаго при съѣздѣ съ Александровской горы на Подолъ, записка, копія съ коей у сего представляется. О розысканіи лица, писавшаго ту записку, сдѣ- лано по городу распоряженіе».

Копія «записки», що приложена була до рапорту, по всьому видно, зроблена була дуже старанно, і через те ми приводимо И текст, придержуючись правопису орігінала:

Къ Вѣрнымъ Сынамъ Украины.

Братья! Настаетъ Великій часъ,—часъ, Въ Который Вамъ представляется Случай смыть поношеніе. нанесенное праху от- Апрѣль. 1907.6

цевъ нашихъ, Нашей родной Украинѣ, подлою рукою Вѣчныхъ Враговъ Нашихъ. Кто изъ Васъ неподыметъ руки за великое дѣло!

За насъ Богъ и добрые Люди.

Вѣчно Вѣрные сыны Украины,

Враги Кацаповъ.

Яке мале значіння давав ноліцмейстер цій прокламаціі, про це свідчить хоть би й те, що «записка» знята з забору вранці 3-го квітня, а приставлена вищому начальству при загальяім рапорт! тільки 5-го квітня.

Не так подивився на це діло губернатор Фундуклей.

В той саме час киіівський уряд був дуже збентежений справою Украіно-славяністів—Костомарова, ІЛевченка та инших, і Фундуклей певно думав, що ця прокламація мае якийсь звязок з Іх справою. Через те він зараз же послав копію «записки» генерал-губернаторов! Бібікову, який знаходився тоді в Петербурзі, і власноручно (це б то не довіряючи таемноі сирави канцеляристам) написав йому лист, що ось тоді-то й там-то знайдена ота- ка-то «записка* і що «отъ меня предписано старшему полицмейстеру произвести секретно розысканіе». Бібіков одібрав цього листа 13-го квітня і того ж таки дня написав тодішньому шефов! жанд. графу Орлову ось який лист: «М. Г. графъ Алексѣй Ѳедоровичъ! Честь имѣю препроводить къ вашему сіятельству копію съ записки, которая оказалась приклеенною къ забору дома одной непотребной женщйны въ Кіевѣ, присовокупляя при семъ, что записка эта была снята немедленно, о ней производится секретное розысканіе,5 и что «кацапами» (какъ написано въ запискѣ) простой народъ въ Малороссіи называетъ обыкновенно русскихъ».

Із «Былого» ми вже знаемо, що коли шеф Орлов на дру- гий же день (14 квітяя) «доложив» про цю справу самому цареву то царь Миколай I немало стрівожився і положив на «докладі» таку резолюцію: «Явная работа той же пропаганды изъПарижа. Долго этой работѣ на Украйнѣ мы не вѣрили, теперь ей сомнѣваться нельзя, и слава Богу, что такъ раскрылось. Бибикову дай знать, что пора на мѣсто и надо вездѣ строго смо- трѣть».

Щкаво, що в цей саме час в Петербурзі, в Ш отділеніі’, ро- бились «допроси» киівським украінофилам: Гулакові, Костомарову і иншим членам Кирило-Мефодіевського товариства, яких теж об- винувачували в украінському сепаратизм! і в «ненависти къ Рос- сіи», а про те царь Миколай не подумав, що киівська нроклама- ція—діло ііх товариства, а прямо звернув на «пропаганду изъ Парижа», цеб то на польську еміграцію, яка тоді найбільше купчилась в ІІарижі.

Догожаючи царсысому наказові, Бібіков став збиратись у дорогу до Киіва, а тим часом на другий же день, 15-го квітня. послав Фундуклееві ось яку естафету: «Въ послѣдствіе извѣще- нія вашего пр—ства отъ 5 сего апрѣля о приклееной на заборѣ одного дома возмутительной запискѣ, нокорнѣйше прошу распорядиться имѣть самое строжайшее наблюденіе въ г. Кіевѣ за всѣми жителями, въ особенности студентами и молодыми людьми, а равно за сохраненіемъ вездѣ порядка и спокойствія».

Друга естафета того ж дия киівському комендаптові Пен- харжевсысому: «покорнѣйше прошу ваше прев-ство имѣть самое строгое наблюденіе за порядкомъ между войсками и караулами и вообще воинскими чинами, въ Кіевѣ находящимися, и распорядиться, чтобы всѣ они имѣли надлежащую осторожность на случай какого либо безнорядка и чтобы обходы ночью были сильны и строго соблюдены».

Третя естафеста того ж таки дня киівському попечителеві ген. Траскину: «Покорнѣйше прошу ваше прев-ство распорядиться имѣть самое строгое, личное и чрезъ подвѣдомственныхъ вамъ лицъ, наблюденіе за студентами университета св. Владиміра и учениками гимназій, дабы они не могли быть причастны ни къ какимъ неблагоразумнымъ дѣйствіямъ».

Легко догадатись, як були здивовані киівсысі високі урядники, відобравши иакі таемні, загадкові накази! Фундуклей хоть знав, з якоі речі повстала така трівога в столиці, і по формі «достодолжно» репортував: «На предложен!?, вашего высоко- пр-ства отъ 16 сего апрѣля о томъ, чтобы по случаю найденной приклеенною на заборѣ одного дома возмутительной записки имѣть строжайшее наблюденіе въ Кіевѣ за всѣми вообще молодыми людьми, имѣю честь донести, что распоряженіе объ этомъ сдѣлано мною тотчасъ по иредставленіи мнѣ помянутой записки». Але як міг знати киівській попечитель, від яких іменно «небла- горазумныхъ дѣйствій» він му сив перестерігати своі’х учнів, або ж комендант—на який такий «случай безпорядка» у Киііві військо мусило бути напоготові? Адже ж ні той, ні другий, мабуть, і не чули навіть про той ніісчемний клаптик паперу, що його наклеено десь на Подолі, на домі «непотребной женщины».

А самому Бібікові цей клаптик. здаеться, став у великій пригоді. Перед виіздом з столиці він подав цареві таку «докладну записку»: «Какъ въ Малороссіи и между нѣкоторыми лицами изъ малороссіянъ, учащихъ и учащися въ Кіевѣ, открылось въ настоящее время вредное направленіе, то по сему случаю казалось бы полезнымъ, на нѣкоторое время, управленіе кіевскимъ учебнымъ округомъ въ 3-хъ губерніяхъ подчинить во всѣхъ отношеніяхъ генералъ-губернатору, подъ главнымъ наблюденіемъ министра народнаго просвѣщенія, на что и осмѣливаюсь испрашивать высочайшаго повелѣнія В. И. Величества». Тут, звісно, малось на увазі те «вредное направленіе между малороссіянами», яке тоді вбачав уряд в справі Кирило-Мефодіевського товариства, але доказом того не таки «направленія» можно було лічити і украінську прокламацію, що И хтось приклеів на Подолі на «непотребнім домі». Царь згодився з думкою Бібікова, і цей, заспокоений, поіхав додому — та й забув про ту нікчемну про- кламацію.

Та вже аж через два місяці про не’і нагадало йому Ш отділеніе.

16 іюня, того ж таки 1847 року, коли справа про Еирило- Мефодіевське товариство була вже зовсім скінчена і всі його участники терпіли вже свою кару, гр. Орлов писав Бібікову: «Ваше высокопр-ство, отъ 13 апрѣля доставивъ ко мнѣ копію съ записки, въ родѣ возмутительнаго воззванія, которая приклеена была къ забору одного дома въ Кіевѣ, изволили присовокупить, что объ этомъ производится секретное розысканіе. Покор- нѣйше прошу ваше в-пр-во удостоить меня ѵвѣдомленіемъ, что открыто упомянутымъ разысканіемъ».

Бібіков запитав про це губернатора, той— полицмейстера, а останній так рапортував Фундуклееві: «Вашему прев-ству, в до- полненіе рапорта моего отъ 5 истекшаго апрѣля, честь имѣю донести, что, по произведенному слѣдствію, лица, писавшаго записку, снятую съ забора дома чиновницы Лазаревичевой, не открыто, почему я и передалъ дѣло это въ кіевскую градскую полицію на законное постановленіе» (це б то на формальне «прекраще- ніе дѣла»), Фундуклей переслав цей рапорт Бібікову, а той ла- конічно одаовів гр. Орлову: „имѣю честь увѣдомить, что, по деланному разысканію, писавшаго и приклеившаго возмутительную записку къ забору одного дома въ Кіевѣ по сіе время еще не открыто».

На тім був і сяраві кінець.

0. Л.

Предыдущий: